Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 910/25720/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід10.04.2014р.у справі№ 910/25720/13Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Ресурс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой"простягнення сумиза участю

- відповідача:Гаджук П.П. (довіреність від 14.02.2014р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Ресурс" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" (далі - відповідач) 271.659,07 грн. заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч взятих на себе обов'язків за укладеними між сторонами договорами №01/10-6 від 01.10.2008р., №01/14-6 від 12.11.2008р., №15/01-6 від 28.11.2008р. не оплатив повністю виконані позивачем роботи, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, на яку позивач нарахував пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2014р. (суддя Паламар П.І.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) це рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача борг в розмірі 138.875,43 грн., три відсотки річних в сумі 13.622,87 грн., інфляційні втрати в сумі 12.310,32 грн., в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до перегляду у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення спору стосовно виконання відповідачем своїх зобов'язань із оплати за укладеним між сторонами договором від 12.11.2008р. №01/14-6 щодо надання послуг з алмазного різання стіновою пилкою з/б блоків на реконструкції Національного спортивного комплексу "Олімпійський".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договірна ціна на надання цих послуг з урахуванням додаткової угоди від 05.01.2009р. становить 1068573,66 грн.

Згідно із п. 4.5.1 договору, розрахунки за виконані послуги здійснюються на підставі підписаного замовником акту приймання наданих послуг, який подається виконавцем не пізніше 25 числа звітного місяця. Замовник розглядає і підписує його протягом 5 днів з дати отримання, або у той же час надає обґрунтовану відмову в прийманні послуг. Замовник розраховується з виконавцем за надані послуги з урахуванням авансових платежів (за їх наявності) в 15-денний термін після підписання акту приймання наданих послуг за умови надходження коштів від замовника будівництва шляхом безготівкового перерахунку коштів на його розрахунковий рахунок.

Пунктом 4.12 договору сторони обумовили, що кінцеві розрахунки здійснюються у місячній термін після виконання і приймання всіх передбачених договором послуг та підписання акта державної комісії з прийняття об`єкта в експлуатацію.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до вказаних вище актів приймання-передачі наданих послуг, позивачем були виконані свої зобов`язання за договором на загальну суму 1317508,60 грн. належним чином, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг, підписані вповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками, а саме: акт № 2 на суму 327396,35 грн.; акт № 2 на суму 460040,04 грн.; акт № 3 на суму 281137,27 грн.; та акт № 4 на суму 248934,94 грн.

Вказані послуги були оплачені відповідачем частково, лише на суму 1.269.737,41 грн., а отже мається заборгованість за вказаним договором на суму 202460,63 грн.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд своє рішення мотивував пропуском відповідачем строків позовної давності, про застосування якої просив відповідач, зазначивши, що здійснення відповідачем оплат не свідчить про переривання строків позовної давності та про визнання боргу.

Скасовуючи це рішення та частково задовольняючи позов суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що відповідач підтверджує надання послуг позивачем та часткову оплату останньому коштів на виконання умов договорів, а також не заперечує проти існування заборгованості по договорам від 01.10.2008 року, 12.11.2008 року та 28.11.2009 року, проте заявляє про застосування позовної давності, оскільки позов до Господарського суду міста Києва був поданий 27.12.2013 року, тобто, як вважає відповідач, із сплином трирічного терміну позовної давності. Також постанова мотивована тим, що відповідач вчинив дії на підтвердження заборгованості, а саме здійснив їх часткову оплату у наслідок чого строк позовної давності перервався.

Заперечуючи проти таких висновків відповідач у касаційній скарзі послався на те, що оскільки він вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини боргу, то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин заборгованості.

Між тим, з такими доводами погодитись не можна виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у наданих платіжних дорученнях чітко зазначено призначення платежу як оплата за різку бетону, договір № 01/14-6 від 12.11.2008 року НСК "Олімпійський".

Таким чином доводи відповідача про оплату лише певної частини зобов'язань не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо здійснення оплати за договором.

Відповідно до приписів статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1).

За вказаних обставин приймаючи рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин вказану норму права вказавши на оплату за договором як вчиненням відповідачем дій, що свідчить про визнання ним свого боргу.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, щодо стягнення інфляційних за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, стосуються переоцінки доказів та не дають правових підстав вважати, що у цій частині судове рішення прийнято з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

У касаційній скарзі відповідач посилавсь також на те, що умовами договору №01/14-6 була встановлена ціна договору в розмірі 1.068.573,66 грн., вона не могла бути перевищена і в разі такого перевищення усі витрати несе підрядник.

Відповідно до встановлених обставин справи, відповідач згідно актів приймання-передачі наданих послуг прийняв виконані роботи на загальну суму 1.317.508,60 грн., тобто на суму більшу, ніж зазначено вище, ці роботи були оплачені ним частково, лише на суму 1.269.737,41 грн., що також перевищує встановлену попередніми домовленостями суму 1.068.573,66 грн., яку відповідач вважає твердим кошторисом та зазначає про перевищення його без своєї згоди.

Відповідно до присів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно статті 877 Цивільного кодексу України підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов'язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов'язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності (ч.3). Якщо підрядник не виконав обов'язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв'язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта будівництва (ч.4).

Приписами статті 509 цього кодексу визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 вказаного кодексу визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З наведених підстав і доводи щодо одностороннього перевищення твердого кошторису, з урахуванням приписів статті 844 Цивільного кодексу України щодо того, що у разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник якщо інше не встановлено законом, не дають правових підстав вважати, що у цій частині судове рішення прийнято з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що обидві сторони вчинили дії щодо перевищення твердого кошторису, тому з урахуванням вищенаведених норм права відсутні підстави вважати, що такі дії не були погоджені відповідачем.

Відтак, сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судового рішення. До того ж місцевий господарський суд в цій частині підстав для відмови у позові чи інших застережень, не навів.

Відповідач не довів та, як вбачається із встановлених обставин справи, не доводив судам попередніх інстанцій, що сторони договору діяли не у спосіб, визначений наведеними нормами права, доводи, викладені у касаційній скарзі, в цій частині зводяться до необхідності додаткової перевірки доказів, що згідно приписів статті 1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції не допускається.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що апеляційний господарський суд порушив чи неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014р. у справі Господарського суду міста Києва №910/25720/13, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський